Не маю сил, ані терпіть, ані мовчати.
Безглузда й безсоромна темна ніч
Скувала люттю все, і потойбіч,
А нам би ранки сонячні стрічати…
А нам би всім, гайда, на вільну СІЧ.
Грабується, плюндрується, летить
У шкереберть усе; мої переконання,
Що обернулися, на мовчазну блакить,
Як саме щире на суді зізнання,
Перед самою стратою, за мить…
І душ людських, нахабства кривизну,
Не випрямить ні БОГ, ані століття,
Їх марнославство, як брудне лахміття,
В приціл я бачу, в зброю нарізну,
Моїх убивчих слів у розмаїтті…
Не маю сил, дивитися на глум,
Рабів сліпих, катів осатанілих,
Від їх бенкету кров застигне в жилах,
Їх сміх потворний - високовольтний струм,
У саме серце б’є і в’яже крила…
Тремтить надія вогником в печі,
Конає нічка, і у теплий ганок
Промінчик Сонця б’ється, добрий ранок,
І вже життя ворушиться, бриньчить,
І зве мене кохана на сніданок,
Щаслива і жадана мить…