Біля контейнеру з сміттям
Стоять і порпаються двоє:
Стара бабуся і молодий ще чоловік.
Напевне, горло стисло так тяжке життя,
Що їм вже не гидке чуже сміття,
А виживати якось треба в цьому світі.
Проходять люди, споглядаючи байдуже,
А може й не байдуже, хто їх зна.
Ці ж двоє мовчки в покидьках гребуться,
Та витягають з смороду калюж
Щось може їстивне, чи щось з майна,
Забувши сором, чи давно його нема?
Що сталося, і це хіба життя?
Міг чоловік щасливо обіймати жінку,
Із гордою поставою в плечах,
Натомість , голова донизу…і бридке сміття.
Можливо, соромно просити, чи й хто дасть,
І молодість не в радість, і тваринний сум в очах.
Обличчя в чоловіка ще привабливе і свіже.
Дивлюсь в вікно і жаль мене пройма:
Чи безробітний, чи нема житла?
Не осуджу, та кривда очі ріже,
Не осуджу, бо цим я і себе принижу.
Хто ствердить впевнено тепер,
Що омине його ота сума.
Важливу тему зачепили. Хворе наше суспільство. Я теж про це писала у вірші "Бомж". Якщо бажаєте ознайомитись. наберіть у Гуглі Ганна Верес Демиденко "Бомж".
Сильний вірш! Бомжі - то біль нашого життя... Недавно лежала в хірургії, там їх багато було. Надивилась.
Серед них не було ні одного негідника - глибоко нещасні, порядні люди. Голодуючи, вони ніколи не крали із холодильника харчі. Іноді один просив ковбаски...
в долі трапляються трагедії
це віршований приклад подібного
є багато причин алкоголізм хвороби психіка відсутність рідних чи сім'ї асоціальність безхатченство деградація вихід з тюрми...
респект
Болить... Скотились вже нема куди нижче...На жаль...
У мене є проза на цю тему "Виверти долі",запрошую! написана 02.03.2017р. Гарного відпочинку!
Всього найкращого Вам!
Я теж про це писала у вірші "Бомж". Якщо бажаєте ознайомитись. наберіть у Гуглі Ганна Верес Демиденко "Бомж".
