Я сидів на пагорбі, переді мною - дахів смолянисте колосся
Ївши хот-дог, думав про різне - людську глупоту і облуду
Повстання у Львові, демонологію, магію вуду
Дрова наламані, в житті розбиту посуду
Допоки вітер зробив необережений жест - розвіяв кучеряве волосся.
Тепер лиш на неї дивився, як стуком підборів залишає старенькому асфальту слід
Елегантна хода немов у графині
Сяє краще ніж золото в ювелірній вітрині
Так думав, сидячи у гіркій самотині
Аж раптом - вона почала підійматись. Туди, де відбувався мій скромний обід.
Пагорб підкорено. Перетин поглядів. Її усмішка. Здоровий глузд - на страту.
Запалало ліворуч, гірше ніж пекучість гірчиці
Ех, мені б зараз в кузню, та доброї криці
Викувать молот. Звільнити серце з темниці
І віддати ось цій, що неначе богиня. Яка гуляє берегами Тібру й Єфрату.
Яка не знає - як сильно вжалила мене медузою:
В душі лунають звуки закосичених арф
Думки літають серед метафоричних строф
Лунає - ти варта усіх моїх Содом і Гомор, і Голгоф
Захотів, щоб ти була як мінімум знайомка. Але залишишся швидше за все, випадковою музою.
S.Kuzyk
26.02.19
02-34
