В сонній темряві, непрозорій,
Нічка пестила світлозорі,
Думи ніжила теж рясні,
Що приходили і у сні.
Я життя свого перевесла
Розв’яжу і полину в весни,
Де принишкли й мої роки,
Що з ромашок вдягли вінки.
Ой, ви думи-пташки крилаті,
Понесіть до тієї хати,
Що сховалась під явори.
Ллється сяєво ізгори.
Там матуся жила і тато,
Й ми, маленькі, обоє з братом,
У вишневих літали снах.
А навколо цвіла весна…
Ой, ти ніченько зореока,
Не лічи моїх диво-років,
В сиві спогади загорни…
Порадіють нехай вони.
І яснітимуть щастям очі
В сонній темряві серед ночі.
Серце стукатиме частіш…
Душу, нічко, мені утіш!
2.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).