« Який гармидер! »
Аматор
І
За кого умирали Василі?
Або – за віщо мучили Тараса?
Чому перемагає на землі
усе, що тліє у горнилі часу?
Пішли великі, маються малі.
Нема імен, які були раніше.
Сатира та іронія не тішать,
бо не зійде, посіяне у злі.
Є одиниці, та і їх – нулі –
ще множать на свої ніякі вірші.
ІІ
І чуємо, – було колись, було...
а нині гавкай хоч на Магомета,
заточуй пера і стали стило –
не дочуває нація поета.
Кудою йтимуть дочки і сини,
якщо усі путі несповідимі?
Заручники і миру, і війни –
юродиві, убогі, боязливі.
Які не тиражуємо думки,
а вуха нашорошують зоїли,
і не одне висмикує рядки,
якщо йому піару закортіло.
На опуси однакова ціна,
чи то поет на мафію полює,
чи лає поза очі пахана,
майора-суку поминає всує.
Естету подавай аля шерше!
А неука – не тикай у науку...
Гурмани об’їдаються уже
і їм байдужі немочі та муки.
Зате – які у моді міражі!
Або – яке омріяне болото!
Своє! Тому і краще за чужі...
І аж кипить сізіфова робота...
– Я є! – радіє героїчний мій, –
калічу мову, та усі читають.
Іду на ви — у гущину подій!
...та залишаюсь у хатині скраю.
............................................
А ви мені про мир на всій землі,
а ви про те, – які ми пацифісти! –
паяци, егоїсти, атеїсти,
упізнані на кожному щаблі,
ґоноровиті голі королі
зі жмутиками фігового листя.
ІІІ
Алюзія невинності ятрить
не приспану ілюзією совість
і у якусь недовідому мить
не відаємо, що вона накоїть.
Бо не лише заради п'ятака
у кожного є місія така –
любити незалежну і єдину.
Та не вини за пустощі дитину...
Убий в собі алюзії «совка»
і не рони сльозу за Україну.
, але ж не це я маю на увазі. 
