Тріолет (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб. Причому перший рядок повторюється тричі:
Сонце і день — не мені.
Сни — моя втіха єдина.
Та не щастить і вві сні.
Сонце і день — не мені.
О, хоч у снах чарівні
Сняться юнацтва години…
Сонце і день — не мені,
Сни — моя втіха єдина
(А. Казка).
Тріолет — це тверда строфічна форма, у якій є лише дві рими. Перший вірш повторюється у 4-му та 7-му рядках, а другий — у 8-му. Строфічна формула Т.: АВаАаЬАВ (варіанти АВаАЬаАВ, АВЬАаЬАВ…). Скріплюючи текст “кільцями”, повтори позначають лейтмотив та підкреслюють композиційну завершеність.
Походження Т., як і ін. твердих строфічних форм (рондель, рондо, секстина, сонет) вчені пов’язують із середньовічною плясовою піснею романських народів, з характерним для неї чергуванням строф та приспівів. В процесі олітературення цієї пісні у старофранцузькій поезії XII ст. кількість строф та приспівів, а також їх рядковий обсяг скорочувалися і вже в кінці XV ст. Т. набуває свого канонічного вигляду. Т. виник у середньовічній французькій поезії, прижився в інших європейських літературах. Пізніше відроджується в ліриці бароко і рококо.
Одним зі зразків тріолету є поезія Світличного "Тріолет":
Навіщо тріолети їсти?
Вони - з химер, фантазій, снів...
Не смійте, плотські та земні,
Небесні тріолети їсти!
Се - сонячні кларнети істин.
... А що як істина - в вині?!
Не треба тріолети їсти,
Вони - з химер, фантазій, снів...
Але закорінюється Т. в добу романтизму, коли відбувається процес наслідування італо-французської віршованої техніки.
Т. писали в Німеччині — Й.Гете, А.Шлегель; в Англії — В.Генлі; у Польщі — С.Гощинський, А.Міцкевич; у Росії — М.Карамзін, І.Бунін, B.Брюсов, К.Бальмонт, І.Северянін.
В українську літературу Т. увів 1831 О.Бодянський, проте справжнє поцінування цієї строфічної форми відбулося в контексті становлення поезії модернізму в к. XIX — на поч. XX ст. (І.Франко, М.Вороний, А.Казка). В сучасній українській поезії автором Т. є В.Мордань. На його тексти композитор О.Костін написав камерну кантату «Тріолети” (1985).
Для Т. переважно характерний усталений віршовий розмір. У французькій і польській літературах Т. пишеться силабічним 8-складовиком, у східних слов’ян — 4-стоповим ямбом, хоча зустрічається 4-стоповий хорей зі збереженням альтернансу. Інколи Т. використовують не як тверду віршовану форму, а як строфу для написання більших творів: вірші К.Фофанова «Бджола і троянда», Н.Зарьяна «Двадцяти шости комісарам” та Северяніна “Принцеса Мімоза».
