Даня та його дідусь Микола заснували сімейний Клуб Справжніх Любителів України (скорочено КСЛУ) і на установчих зборах цього клубу затвердили його статут. Метою заснування клубу було сумісне досконале вивчення історії та географії України, її культури, її державної української мови .Вважалось, що члени Клубу Справжніх Любителів України повинні бути справжніми патріотами цієї держави. Засновники КСЛУ домовились про можливість прийняття до клубу усіх бажаючих, але за умови обов"язкового виконання статуту КСЛУ.
Дідусь запропонував залучити до клубу Даніну маму. Даня загалом був не проти, щоб прийняти маму до своєї організації, але він засумнівався у тому, чи погодиться мама щоранку виконувати ранкову гімнастику. Адже цього вимагає статут клубу.
-- А ще,.. -- почав було висловлювати Даня якесь інше заперечення, але запнувся і замовкнув, сором"язливо опустивши очі.
-- Говори, говори, Данечко, -- підбадьорив онука дідусь. -- Ми ж з тобою члени одного товариства і тому усі питання, які стосуються нашої організації, ми повинні обговорювати разом без усякої сором"язливості. Отож, що ти хотів сказати про маму?
-- Дідусю! У статуті нашого клубу записана така вимога до члена клубу: "Член КСЛУ постійно слідкує за своїми речами і він їх утримує у належних їм місцях. Він слідкує за охайним станом свого одягу і взуття."
-- Правильно, Данечко. Дійсно, так і записано, -- погодився з ним дідусь. Він вкотре вже відзначив про себе чіпку дитячу пам"ять свого внука. Ось і зараз Даня слово в слово точно процитував пункт статуту їхнього клубу. -- Ну і які ж проблеми можуть бути у твоєї мами стосовно цієї вимоги статуту? -- запитав дідусь.
-- Мама одного разу безладно залишила свої чобітки у передній кімнаті, -- потупившись у підлогу і щось малюючи на ній носком черевика, відповів Даня.
-- Ану, розкажи докладніше, як це було, -- попрохав дідусь.
-- Мама зі мною і з маленькою Дашею, з моєю улюбленою сестричкою, повертались додому з магазину. Дорогою Даша захотіла їсти. Тоді мама взяла Дашу на руки і ми пішли додому жвавіше. Вдома мама швидко роздягла Дашу, роздяглася сама і, роззувшись та кинувши свої чобітки абияк, хутко побігла на кухню готувати нам з Дашею попоїжку.
-- А ти що робив у той час? -- спитав дідусь.
-- Я роздягнувся, розмістив свій одяг і взуття на належних їм місцях і пішов дивитись телепередачу, -- відповів Даня.
-- Зрозуміло, -- сказав дідусь і запропонував Дані удвох подумати над маминою сумнівною поведінкою.
-- Данюсю, -- через деякий час звернувся дідусь до онука. -- А чи не звертав ти увагу на те, як мама роззувається, як вона знімає з ніг свої чобітки?
-- Ну, як?.. -- ніби запитуючи самого себе, почав свою відповідь Даня. Він примружив очі і поглянув на стелю, наче хотів там побачити картину як мама роззувається. Ось вона спочатку розстібає застіжки-блискавки. Потім наступає носком однієї ноги на закаблук чобітка другої ноги і знімає цей чобіток. Затим вона таким же чином знімає і другий чобіток. Про це Даня і розказав дідусеві.
-- Бабуся теж так роззувається, -- сказав на те дідусь. -- А чи не звернув ти увагу ще й на те, який чобіток мама знімає першим, лівий , чи правий? -- поставив дідусь онукові нове запитання.
-- До цього я не придивлявся, -- відповів Даня, усміхнувшись від такого дріб"язкового запитання.
-- Я теж не придивлявся. Я просто здогадався, що бабуся знімає першим лівий чобіток, -- відповів дідусь.
-- Як це здогадався? -- здивовано запитав Даня.
-- А ось послухай як це було.
І дідусь розповів Дані, як одного разу він з бабусею повертався додому зі своєї заміської городньої ділянки. Погода була прохолодною, моросив надокучливий дрібний дощ. Довго стояли на автобусній зупинці, чекаючи автобуса потрібного маршруту. Втомлені і зголоднілі додому повернулись пізно.
-- Того пізнього вечора бабуся, як і твоя мама, про що ти мені щойно розповів, теж кинула у безладі свої одяг та взуття. Вона хотіла якомога швидше приготувати вечерю і тому, не гаючи часу на прибирання своїх вдяганок, хутко побігла до кухні. Невдовзі я і здогадався, що бабуся знімає першим свій лівий чобіток, -- хитрувато усміхаючись, сказав дідусь і зробив невеличку паузу у своїй розповіді.
-- Ну кажи вже швидше, дідусю, як ти здогадався? -- підстрибуючи від нетерпіння, поквапив його Даня.
-- Я звернув увагу на те, що закаблук бабусиного лівого чобітка був забруднений таким чином, ніби на нього хтось наступив ногою, -- продовжив свою розповідь дідусь. -- Можна було, звичайно, припустити, що на закаблук дійсно хтось міг наступити. Це могло трапитись чи то в автобусі, чи то в дорозі. Але я відкинув це припущення, бо я до цього ще й раніше примічав, що бабусин лівий чобіток ставав забрудненим на закаблуці щоразу після того, як бабуся роззувалась. Правий же чобіток ніколи таким чином забрудненим не був.
-- Ура, дідусю! Я теж уже здогадався, -- радісно підстрибнувши та переможно потрясаючи руками, вигукнув Даня. Потім він утихомирився і уже спокійно та все ще з радісними очима пояснив дідусеві свою здогадку: -- Роззуваючись, бабуся наступила на закаблук лівого чобітка взутою правою ногою. Тому вона його й забруднила. На закаблук же правого чобітка вона наступила роззутою ногою і тому його не забруднила. Усе так просто, дідусю, -- знову, переможно піднявши руку, підвів підсумок свого здогадування Даня.
-- Правильно, Данечко. Я завжди знав, що ти у нас кмітливий хлопчик, -- похвалив онука дідусь. -- А от чи спостережливий ти? Чому, наприклад, ти до цього часу не звернув уваги на такі ознаки маминого взуття, про які ми з тобою говорили?
Даня задумався. Потім із серйозним обличчям він поставив дідусеві зустрічне запитання:
-- Дідусю, а ти що, спеціально для цього розглядав бабусині чобітки?
-- Ні, онучку! -- усміхнувшись відповів дідусь. -- Я звернув увагу на ці ознаки бабусиного взуття тоді, коли я це взуття чистив. Отож, Данечко, не важко здогадатись, що того вечора,про який я тобі розповідав, у той час, як бабуся готувала вечерю, я чистив взуття як своє, так і бабусине. А мені дуже хотілось відпочити і подивитись футбол, який того вечора транслювався по телебаченню. Але мені було соромно відпочивати і розважатись у той час, як бабуся була зайнята приготуванням вечері. Адже їй мабуть теж хотілось відпочити. Отож я і почистив її взуття, щоб хоч у цій роботі допомогти бабусі.
Минуло декілька днів. Побачивши свого дідуся, Даня підбіг до нього зі своєю радісною звісткою.
-- Дідусю, моя мама теж, як і бабуся, знімає першим лівий чобіток.
-- Підглянув? -- з хитруватою посмішкою спитав дідусь.
-- Ні, здогадався коли чистив її вуття, -- також посміхнувшись, задоволено відповів Даня.
На тлі спогадів дідуся Миколи
2009 рік
ID:
823846
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 02.02.2019 18:00:23
© дата внесення змiн: 03.02.2019 12:47:28
автор: Микола Холодов
Вкажіть причину вашої скарги
|
Пробачте за запізнілу подяку. Адже за давністю виставлення цього твору до КП я уже перестав до нього навідуватись. 
