Дзвонар піднявся на дзвіницю.
До Бога ближче. В небо очі.
Себе перехрестивши тричі,
взяв мотуз била у правицю…
Зробив спочатку три удари,
а потім дрібно - передзвін,
за ним тридзвін, або дводзвін,
по черзі кожен незабаром…
І лине в душі пересічних
луною велич Благовісту!
Мідь дзвону – то від Бога вісті
про час, що плине, і про вічність…
Було: скликав народ на віче,
на дзвін виходив подорожній;
і «красним» звався переможний…
В житті людському дзвін одвічно!
