Слова, слова… Одні слова.
Всі істини розбиті на цитати.
Йде обертом від обіцянок голова,
Та ми продовжуємо їх ковтати.
Слова лунають вдень і уночі,
В «майбутнє» тягнуть людство за собою.
Показують медові калачі,
Викручуючи дулі за спиною.
Обіцянки з липких солодких слів
За безцінь людські душі забирають,
Поволі обертають на рабів
І в стійло, як худобу , заганяють.
Бетонним муром, складеним з цих слів,
Відгородились від свого народу,
Хто на словах людей до щастя вів
Й гарантував усім винагороду.
А ми у котре все це проковтнем,
Самі ж повірили, самі ж купились.
На плечах у майбутнє понесем
Тих , хто над нами нині поглумились.
Чому ж не спонукаємо до справ,
До звершень, що в словах отих звучали?
Чому прощаєм тих, хто розтоптав
Надію й віру в слово , що давали?
Відгородіться від потоку слів,
Від фальші, бруду, смороду, обману.
Побачте всю нікчемність тих світів,
Що зліплені із сірого туману.
Згадайте, люди, слово ким було?
Хто Альфа і Омега існування?
Не тільки на словах творіть добро,
Безмежна кількість справ для покаяння.
