Стою, немов тополя перед груднем,
Немов, дорога, що цілує вись.
Вдихають синь блакитну спраглі груди,
Моя душа в Едемі цім, зцілись!
Отут, у цьому раю, перед світом,
Вже й мак червоний небу оголивсь
Здалось, подібна до маленьких квітів,
Бо в моїм серці також безліч див.
Стою перед тобою, дню привітний,
Тобі одному я повім думки,
Бо лиш тепер, коли опали квіти -
Усе таке відкрите і близьке.
Мій кожен слід - у видимих сузір’ях,
Думки мої - у книгах серед вас.
Пливе зі Сходу тихе підвечір’я,
І навіває Захід зимний час.
Стою. Мовчу. Вдивляюся у небо,
Ще поки сонце в душу мерехтить...
Комусь - для щастя так любові треба,
А моїй долі - цілий світ любить!