Ця свічка собі догорить
І хліб зачерствіє назавтра...
А там у минулому мить
Кожненька була, наче страта.
Невільна, їдюча, жаска!
Аж досі від болю вмліває
Невинних безмежна ріка -
Утрати роздолля безкрає!
Пшениці ламкий колосок
В руках спадкоємців - розрада.
Та люто гамселить висок -
Це правда, це правда, це правда!!!
І хтось іще сміє собі
За часом бісівським тужити,
І вперто тягнути у дім
Вороже, блюзнірством розшите?!
А щоб вам! Прощення нема!
Нема і ніколи не буде!
Втирає сльозину зима
І бродить понуро між люди,
Де пам'яттю схлипує ніч.
На вікнах, розгойданих смутком,
Мільйони заплаканих свіч
Тримають минуле за руку.
24.11.18 р.
