Сумний Париж... В холодні вечори
Я за вікном твоїм, кохана, стежу.
Чиясь сльоза скотилася згори —
І закотилася за Єйфелову вежу.
Ось тінь твою побачив неземну —
І серце моє в грудях заспівало...
І я б заліз на цю скляну стіну,
Якби це щось між нами поміняло!
А, може, диво станеться в очах,
І ції штори спалахнуть в будинку, —
І я тебе, кохану, на руках
З пожежі винесу, немов оцю пір’їнку,
Яку стискаю у своїй руці...
Колись вона лягла на твої скроні,
А я підняв, мов скарб, і промінці
Від неї пробивають ще долоні!