Нині світ такий настав, жи всі в інтернеті:
У Фейсбуці всі сидят, ставліт всі портрети.
Хто який, як сі ю вдав, як го юш зробили,
То такого на той світ родичі вродили.
І но Стефко до роботи... лізу до пудевка,
Всьо включаю я у сіть, відкриваю дверка.
Вчора Зоська приходила - тута всьо юш знає,
Стара діва, трохи сива... кавалєра має.
Зачала ми повідати історію свою:
Каже - жи їх в інтернеті, як на купі гною.
До вибОру, до кольОру- як гною на купі,
А я маю свого Стефка, а їх маю в дупі.
Але просят хлопи в друзі... ріжні генерали:
А де ваші є баби? Чого сі так всрали?
Іден день якесь прийшло без ідноі знимки,
Я го стала блокувати, а вно чось не зникне.
Написала му листа, шо від мене хоче?
А вно квіти висилає, свічки серед ночи.
Пише жи сі му я «нравлю», жи мі дуже хоче,
День і ніч би сі дивив в мої карі очі.
Жи красівий, сексапільний, з усім причандальом
І жи буду коло нього юш великов кральов.
Я му кажу: - Вишли знимку, най ті з обсервую...
Зачекай но, вражий сину, я ті нагодую.
Вислало... мало м не вслабла, дих ми так заперло -
Як по світі воно ходит, жи іще не вмерло.
Наче хлоп... а наче жаба, чи якась холєра,
Та мій Стефко проти нього годить сі на мера.
Хоч три кляси закінчив і три коридори,
Господарка вся при нім, ще щоночи воре.
Так їм скоро виключала то своє пудевко,
Би сі спритало з очей туто страшне терко.
Наші хлопи, як соколи - рівних їм немає,
Як не зворе юш глибоко, то бодай скопає...
(С) Леся Утриско