Де стежка в’ється між ровами,
Неначе річка без води…
Іду додому, йду до мами,
Шукаючи її сліди.
Шукаю їх і не знаходжу,
Бо вже пролинули роки.
Стежина серденько тривожить,
Літа даються у знаки.
Буває весело й тривожно,
Хоч знаю, що батьків нема.
Тут мене знає ямка кожна,
Хатина тут стоїть сама.
Старенька хвіртка заскрипіла,
Лежить подвір’я в споришах.
Лавчина сильно постаріла,
На ній неначе час зачах.
Лякливо йду в батьківську хату,
У ній жили мої батьки.
Тут на печі сушили м’яту,
В цій хаті все святе мені.
Молюсь у батьківській хатині,
Де на іконах рушники.
Що збереглися і донині,
Їх поправляю залюбки.
Роки беруть своє, бо й хата,
Хоч бережу її весь час.
Не сушить більше руту - м’яту,
Вона – домівка про запас.