Вона кохала. Як вона кохала!
Лиш поряд з ним земля крутилась кругом.
Йому подобалось. Та музика не грала.
Її завжди вважав він тільки другом.
Своїх коханих з нею він знайомив.
Не бачив, як їй боляче ставало.
До крику, сліз, та до гірких судомів…
Та виду все ж вона не подавала.
Кохання книги пишуться на небі,
Із серцем легким розвела їх доля.
Лиш споминам, напевне, жити треба.
Вони й живуть, стираючись поволі.
Бо й до кохання треба мати хист…
Лиш доля між людьми будує міст.
