Споконвіку Україну
Зайди таврували…
І пекло їй, і боліло,
Як четвертували
Її душу. Її віру
З серцем виривали,
Щоби душ вона не гріла…
Чобітьми топтали
Її й мову солов’їну,
В мури мурували,
Та по Божому велінню
Вона оживала.
І тоді, як у тридцяті
Голодом морили,
Лихі іроди прокляті
Нас не підкорили.
Гнули-мучили Вкраїну,
Ледь хребет не тріснув,
Та не стала на коліна,
Не забула пісню
Й мову свою, калинову,
Хоч ледь не сконала…
Простягає руки знову
Ординська навала…
Ні, нема коси такої,
Що й коріння косить,
Наша кров тече рікою
Вже не першу осінь.
Та не буть орді азійській
Над нами панами –
Особливе наше військо:
Бог і Правда з нами!
1.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).