Асиндетон (грецьк. asyndeton — безсполучниковість) — будова переважно поетичного мовлення, з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу.
Прикладів цього стилістичного прийому в українській ліриці достатньо:
П.Тичина: Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...
В.Сосюра: Зима. На фронт, на фронт!.. А на пероні люди...
Біля вагонів ми співаєм «Чумака»...
І радість лоскотно бентежить наші груди—
Шикують злидні нас, юнак до юнака. …”
Є.Плужник: “Зціпив зуби. Блідий-блідий!
За байраком село палало.
Хтось прикладом у спину — йди!
— Вас чимало!”
І.Драч: Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливло,
лишень головешками тліло,
Лишень попелищем цвіло”
Л.Костенко вдало використовує А. у своїй творчості. Пропуск сполучників допомагає масштабно відобразити картини війни, надати динаміки зображуваному:
Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада.
Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить: «Не стріляй».
Також асиндетон сприяє увиразненню мовлення, служить для виділення окремих слів:
Мовчить. Ображена.
Застрашена. Зновародженна.
О тричі будь благословенна
лишатися. Мені ж – пора.
Виділяючи слова «ображена», «застрашена», «зновародженна» В.Стус підкреслює внутрішні почуття, які переживає дружина після арешту чоловіка.
А. як фігуру поетичної мови використовують, аби прискорити розповідь, відтворити швидкий рух, раптову зміну явищ тощо. Безсполучниковість протилежна багатосполучниковості (полісиндетонові).
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем:
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю.
Утомилась завірюха,
Де-де позіхає... (Т. Шевченко).
Хрипіння коней. Вигук. Гуп копит.
Сталь цілить в сталь. Удар списа об щит.
Чиїсь прокльони. Стогони чиїсь.
Зіткнулися. Зійшлися. Завелись. (М. Бажан).
Хвилі здіймає, струмить блакить,
над степом спекотним плине…
або
Облітає листя
Висиха трава,
Дивиться з ялиці
Заспана сова. (Л.Талалай)
Безсполучниковість може мати місце й у прозовому творі, виконуючи ті самі функції, наприклад:
"Бастувала чугунка, бастували робочі, скрізь було глухо, каламутно, самотньо якось..." (М. Коцюбинський).
