В часи далекі третього століття
Для християн настало лихоліття…
В Іконії жила одна родина –
Порядна, християнська, благочинна.
У п’ятницю сім’я завжди постилась
І Господу із вдячністю молилась.
І Бог послав родині цій відраду –
Дочку, що Параскева звали радо.
Бо ж Параскева – «п’ятниця» це значить,
І відданість Христу її всі бачать.
Коли ж її батьки пішли до Бога,
У дівчини була своя дорога.
Усе майно вона роздала бідним,
Христа лише вважала своїм рідним.
На женихів уваги не звертала,
Обітницю безшлюбності прийняла.
А за правління Діоклетіана
Гонінням піддавались християни.
За християнські проповіді ревні,
За погляди свої – сміливі й певні
Прийняла дівчина страшні тортури
І кинута була в тюремні мури.
Бо ж слово Боже прославляла мужньо
І викривала ідолів бездушних.
Змордована, побита і роздерта,
Вона терпіла муки, гірші смерті…
Від ран страшних стулила лише очі,
Як ангел їй явився опівночі.
Христових мук приніс він їй знаряддя
І результат Господнього всевладдя –
Зцілив він Параскеві її рани,
Здоровою застали її рано.
Безбожників уже не врозумити…
Надіються усе ж її зломити!
Святу в свій храм веде жорстокий ворог,
Та ідоли розсипались у порох.
Воєначальник в злості весь метався,
Звіряче над святою він знущався –
Обпалював свічками її тіло,
Та полум’я на ворогів летіло.
І за наказом Діоклетіана,
Якому ненависні християни,
Мечем святую голову відтяли –
Народного повстання так боялись…
Свята ж душа до Господа злетіла,
А християни поховали тіло.
Здійснивши подвиг, вже у домі новім –
Живе свята у чертозі Христовім…
А мощі чесні до цих пір зціляють
І Господа навіки прославляють.
Во славу Бога Параскева жила
І вічну пам'ять в людях заслужила.