Знову я читаю дві книги чудові,
що за два ці роки вийшли з-під пера...
Вірші й проза друзів,хвилювання нові,
Додають і сили,наснаги й добра...
Життя так нестримно іде по новому,
ми і ряст ще топчем й ранкову росу...
Йдуть бої криваві в нас на Сході знову
і там убивають молодість й красу...
В нас серця і душі сповнені тривоги,-
ну,коли ж, нарешті,скінчиться війна,
зрозуміють владці, що вони не боги,
що війна найкращий квіт наш убива...
Там колись на Сході теж цвіли ромашки,
тихо шепотіла у степах трава...
І пісні співали і люди, і пташки,
а війна пісні ті і людей вбива...
А ми ж дуже хочем,щоб війна скінчилась,
і щоб в Україні Правда ожила,
щоб діти й онуки всі були щасливі,
щоб наша країна,як весна цвіла...
Щоб було,як в книгах,у наших чудових,
все в житті цікаве і все до ладу,
віршів й оповідок побільше ласкавих,
щоб люди і книги були на виду...
І щоб люди книги частіше читали,
раділи за друзів і за себе теж...
Щоб вони хоч в мріях,як птахи літали
в просторі без воєн,де немає меж...
* мова про дві книги: "Саквояж історій: 15 років життя",
та "Перлини "Саквояжа", випущених у 2017 та 2018 роках,
що являють собою збірники історій і віршів читачів ,які були
надіслані до редакції й опубліуовані на шпальтах всеукраїнського
тижневика "Саквояж: історії з життя".
Дякую,Лано!Я з дитинства люблю читать книги,але тепер чомусь читаю значно менше,і це мене турбує. А війна ж наша спільна біда,і про неї не можна не писать...То ото я й поєднала ці дві здавалось би несумісні ідеї. А сьогодення ж у нас насправді сумне...
сумна історія сьогодення 
