Я читаю «Катерину»
І тихенько плачу.
Свою милу Україну
В Катерині бачу.
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями.
Москаль любить та й покине –
Буде горе з вами».
Не слухала чорнобрива,
Москаля любила,
І на горе своє й лихо,
Байстрят народила.
І не люблять тебе, ненько,
«Задовбана» кличуть.
Свого тата – волоцюгу
«Спаситель» - величать.
Град залізний возить вправно
І їх пригощає:
Не соромиться, а явно,
Байстрят поливає.
Наче в «кайфі» кокаїну,
Москаля кохають.
Неньку рідну, – Україну,
На ножах тримають.
Що ви, діти-байстрючата,
Плюєте на матір?
Та «задовбана» Вкраїна
Буде вас приймати.
Вона – мати з добрим серцем.
Байстрюки – теж діти.
Москаль кинув, насміявся.
Хто ж буде глядіти?
І хто ж буде підіймати
Байстрюків на ноги?
То вона – Вкраїна-мати,
Як вийде з облоги.
Вийду, стану, подивлюся
На Чернечу гору,
Богу Господу молюся:
«Стань нам за опору».
Будь же ти благословенна,
Рідна, Україно,
І від Господа спасенна.
Ти – Його дитина.
Галина Яхневич.