І от раптом усе затихло.
Змовкли крики на вулицях, стогін в грудях,
Навкруги щось беззвучно говорять звичайні люди,
І вітри позмовкали, наче уже не буде
Цих от віхол.
І от раптом усе замовкло,
В простирадлах гойдаються хвилі, немов вітрила,
Ти складаєш в невидимі сейфи відірвані крила,
Ти тікаєш від тої тиші, щоб знов не накрила –
Невгамовна.
І от раптом настала тиша,
Розбивається скло об плитку, як в стоп-кадрі,
І гойдаються жовті зайчики у простирадлах,
Позалазили в свої нори підступні гади,
Там тепліше.
І от раптом настала пустка.
Вийшов в мінус. Лишилось в минулому. Все лишилось.
І от раптом в незримій тиші: а серце билось,
І от раптом у мозку – хіба ж це мінус?
…Замок луснув.
