НА ЗОРЯНІЙ ВЕРВЕЧЦІ МОЛИТЬСЯ ВЕЧІР
На зоряній вервечці молиться літній вечір
зорі розквітають, як сині волошки у полі...
Місяць, дивиться в очі обіймає за плечі,
літо ,закоханим запалює свічі святкові.
Під сіянням зір одні ,як лебеді в озерці...
запальні юні, від любові хмелієм без вина...
високе почуття грає струною у серці,
у келих, наливає щастя ніченька чарівна.
Білолиций веде до небесного престолу...
золотим перстом благословляє навіки долі,
а райські пташки співають солодять розмову -
і до ніг встеляють, пелюстки троянди лілові.
Місячна ніч осяює стежечку до верби,
де запашні трави ,відлунює дзвенить водограй,
зацілуй устами милий, до серця обніми-
і візьми, мене у полон з обіймів не відпускай.
Закружляєм лебедями де стрункі тополі....
і нехай первоцвіт мріями розцвіте у душі,
черпаймо чисту водицю з джерела любові-
бо кохання, цвіте один раз, як сади навесні.
М ЧАЙКІВЧАНКА
