Павло поспішав до дідового обійстя.
Немов дикий птах, пронісся понад старим тином, що прилягав до хати його діда, і коли порівнявся з нею, моментально спинився, глянув на старі вікна та, як гордовита пава, зайшов до дідових сіней.
Павле! - крикнув старий, побачивши на порозі улюбленого онука. - Я вже зі вчора тебе чекаю: ніяк не дійдеш до мене!
Мав роботу... - знітився хлопчина. - Батько казали, щоб...
Знаю, що тобі батько скомандував! - кинув утомленим поглядом. - Тебе он худоба чекає у сараї.
Всі три телиці? - здивувався. - Їх усіхї на вигін?
Чому тільки три? - у голосі діда прозвучала дивна інтрига. Коли дід каже “тільки”, це значить, не все так просто, як хотілося б. Старий любить вигадувати якусь роботу непосидючому онукові, якого, мабуть (так вважає сам Павлусь), дід любить більше, аніж інших онучат.
І сусідові? - зітхнув хлопець.
- І сусідові. - кивнув старий Омельченко. - Бігме, Павле, ти так ніколи не зітхав! Не хочеш йти на вигін?
Та піду вже! - махнув рукою і вибіг з хати.
Зазвичай, коли потрібно було гнати худобу в поле, хлопчина першим мчав до діда й залюбки допомагав старому. Гнат, онук козака, завжди був повен сил та гострого розуму, але вік не шкодував його: минуло сімдесят літ і він зігнувся у спині, втратив колишній хист до майстрування возів та, в кінці-кінців, йому стало важко пасти худобу. Одного разу, перегрівшись на сонці, його вхопив серцевий приступ: з того часу Павлусь сам почав пасти худобу, не зважаючи на свій ще досить юний вік — десятиь літ.
Але того ранку, немов на зло, Павло так міцно спав, що мати ледве розбудила сина. Порвав єдині чоботи, що нещодавно купив батько на базарі, встиг порізати пальця, поки нарізав собі хліба, випадково гепнув сінними дверима малу сестру (ото крику в хаті стояло!).
Забравши ще дві сусідові корови, поплетнався у бік поля. Велике, безкрає, яскраво-зелене, виблискує під сонцем і так манить у свій океан маленького хлопчика, який приліг під старим деревом у тіньку. Поки тварини паслися, навіть встиг задрімати: так добре і солодко йому було.
По обіді схопив кусень хліба з молоком, оглянувся довкола: навіть телиці полягали у траву від спеки. А й справді, цього року на Полтавщині літо дуже спекотне, особливо припікає поза межами села.
Спека... - витер втомлене чоло і глянув у бік річки, що виблискувала блакиттю під обіднім сонечком. Потім глянув на стадо — лежать, ніхто нікуди не втік.
Річка так і манила Павлуся до себе, немов приказувала: скупайся у мені, пірни в мене. Не довго думаючи, хопчик скинув з себе сорочку і через мить опинився на прохолодному березі. Крок, другий...
Павле! - загорланив дід у вухо. - Павле!
Підскочив, озирнувся: діда немає і близько, телички так і пасуться.
Дивно... - пролепотів та ступив ще декілька кроків, зайшов по коліна.
Павле! - знову загорланив дід, але вже з великою злістю. - Павле!
Знову озирнувся, мороз пробіг по шкірі: ні душі, стадо на місці.
Страх, здавалося, скував його. Ступати далі? А якщо це й справді дід десь сидить у траві та горланить на неслухняного онука?
Тьху, мерещиться! - махнув рукою і ступив ще один крок, як старий Гнат знову загорланив, немов навіжений, та так голосно, що, здавалося, хлопчик оглухне.
Павле!
Мов ушпарений, підскочив і побіг в бік села. До біса ті телиці, до біса те поле і той ставок! Тікати, потрібно просто тікати!
На порозі гепнувся до ніг діда, що якраз збирався йти провідати онука.
Бійся Бога, Павле, ти чого телиць лишив одних? - здивувався і допоміг підвестися онукові. - Що трапилось?
Ти кликав мене! - заплакав. - Я хотів скупатися, а ти, мов навіжений став на мене горлати!
Де? - вирячив утомлені очі. - Не кажи дурниць, не кликав я тебе!
Павлусь ще сильніше заплакав. Старий на мить замислився, поглядив малого по білявому чубові.
Ходімо, покажеш, де купатися хотів...
Коло річки так і паслася худоба. Припікало. Поле зеленіло ще яскравіше, ніж було до цього.
Гнат походив довкола, потім перехрестився і глянув на дитину грізним поглядом.
Тут кликав? - спитав, показуючи на те місце, де малий заходив у воду.
Тут... - витер сльози.
Тьху! - знову перехрестився. - Бісове місце! Павле, це ж нечиста сила!
Яка? - здивувався.
У цій річці за мого дитинства та молодості багато втопилося... Нечисте це місце, вот тебе туди й тягнуло. Казали люди, що тут — глибокий вир, як раз би ти зайшов по пояс і — бульк! - немає тебе більше. Це янгло тебе кликав, та моїм голосом...
Павлусь перехрестився і сховався за дідову спину.
Годі вже! - махнув рукою. - Нехай оті біси самі тут купаються... Підемо пасти худобу подалі звідси, десь на захід села. - плюнув і знову перехрестився.
Люди досі оминають цю річку. Одні кажуть, що тут русалки живуть, інші вважають за нечисть духів утоплених. Лише одному Богу відомо, що там коїться і чому Він вирішив врятувати малого Павлуся.
ID:
796906
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.06.2018 16:18:41
© дата внесення змiн: 24.06.2018 16:18:41
автор: Ольга Плай
Вкажіть причину вашої скарги
|
