Вірш не з циклу„Весна надії”…
Він дещо на іншу тему,- для
приглушення напруги життя…
Мій герой,- з лиховісного АТО...Сьогодні ти мій,- хоч і випадок звів,-
Навідався з краю – розмаю
До отчого дому… Не треба нам слів,-
Усе, що ти скажеш,- я знаю,-
Хоч рОки не чула твій шепіт бажань
Та ніжно – палкі поцілунки
Не гріли уста… Лиш всевміюча длань
У снах добавляла хіть - трунку...
Чарівного трунку, що душу п’янив,-
Із нелюбом поряд,- ночами…
За сірі роки не злічити тих снів,
І сни ці привели до драми…
Ховала в собі мою грішну любов,
Все думала,- душу зламаю,
Та ти був тут,поряд,- вливався у кров,-
Приїхав...Додому... З розмаю...
Вгощайся, соколику… Сил набирай,-
Сьогодні в них буде потреба,-
Забудемо все,- і поринемо в рай ,-
Злітати,- то прямо до неба!..
Цнотливий торшер очі вгору підвів,
Звідкись АЙ ЛАВ Ю долітає…
Та що двом до цього,- в них свій є мотив,-
Щасливіших,- в світі немає…