ВІЙНА ЗАЖЕРЛИВА ЖРИЦЕ БЕЗ ЛИЦЯ
Війна -зажерлива жрице без лиця!
ти принесла, у наш дім незагоєну рану...
скажи, хто твій господар, яке його ім'я?
якому служиш царю коронованому хану?
Її засуджує - стара мати вдова і сирота...
їх сльози вмивають батька чоловіка і сина
свинцевою кулею пробито серце у козака
калиновий цвіт копають у глибоку могилу.
Плаче ,мати зустрічає дитя в домовині...
весна, для неї чорним цвітом зацвіла...
не бачить ,світку білого,й радості нині,
і до землі, від сліз калиною проросла.
Гне, її біда... нахиляє в різні боки долю...
стоїть, під вітрами блискавицею грози..
ніякий лікар не залікує її душі болю,
сумну пісню їй несуть клени і ясени .
Стоїть, самотня в зажурі на розп'ятті...
вітер роздирає нахиляє додолу до води,
обрубав її руки віти - стоїть у лататті...
падає дощ, і сипле сіль на рану із мерзлоти.
Від крові,-у полі, квітне буйно маків цвіт,
чути голосне ридання стогін мати землі...
війна забрала найкращих у двадцять літ
під небесами , жалісно курличуть журавлі .
Від сльози -мамина душа дзвoном б'є у світи
щоб почув глухий сліпий -небесний глас...
Зупиніть війну!- нехай не топчуть землю кати,
запалює свічу пам'яті і просить миру для нас.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
Від сльози -мамина душа дзвoном б'є у світи
щоб почув глухий сліпий -небесний глас...
Зупиніть війну!- нехай не топчуть землю кати,
запалює свічу пам'яті і просить миру для нас.