«Кохана, ти теж очерет, а вкупі ми дощ…»
(Пауль Целан)
Ми – це вода,
Що падає з неба шекспірівських драм:
Розділяємось на краплини
Прозорі, як день навесні,
Такі ж невагомі як сон,
В якому ти в гості приходиш до мене.
Ми – це весняна гроза,
Що пахне квітами сливи,
Що стоять і чаклують повітря кімнати
В порцеляновій вазі династії Хань
З синім абстрактним малюнком,
Який малював пензлем із шерсті кота
Майстер козлинобородий
На ймення коротке, дзвінке, нетутешнє:
Майстер Бо – китаєць-блукалець.
А може ми злива?
Злива травнева, коли відцвіла Мей-хуа –
Квітка китайська – біла, як спрага,
Як вексель на дні нескінченні, що будуть,
Що прийдуть, грядуть неминуче
Тоді, коли хмари зберемо у кошик
Як чисту білизну збирає мальована праля.
Ми – це дощисько тропічний:
Теплий, як ніч на Сейшелах
Під пальмами босих монахів-рибалок:
Нірвана дощу: він падає з Неба
На Землю (Інь-Ян). І ми як краплини
В падінні. У вільному…
Кохана, ми дощ – ми краплини,
Що виснуть на квітах, ми свіжість,
Ми прозора вода.
Чисто і світло. Дуже красивий вірш
Плекайте, краплі, повітряну прохолоду,
Долайте пружне снування земного магніту.
Земля нарешті закохана знов у воду,
Всі атоми кисню, відразу в двох атомах водню,
Несуть їй небо – законом гармонії світу
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Я пишу в різних стилях. Крім того, я теж колись був молодим і спогади живі... 
Чисто і світло. Дуже красивий вірш 
ПИШІТЬ, ЯКІ ПИШУТЬСЯ!!! 
РАДІ ВАС ЧИТАТИ!!! 
