Ледь-ледь зеленим вкрилися дерева і земля,
І навіть літо виглядає несміливо і здаля …
В твоєму місті мені так багато цього треба -
Твого пальто, твоєї посмішки і твого неба …
І моїх поглядів неначе крадькома,
І з твоїх образів і осінь, і зима,
І твого поспіху кудись в чуже життя,
І мого поспіху любов і каяття …
Ввірвалось сонце і ти ожила,
Ввірвалось небо, вкрало нам дива,
Забігла пташкою мелодія у двір,
Знову концерт якихось невідомих лір …
Ну що там знову натворила у душі весна?
Немає більш до кого учепитися так міцно?
Вона немов вселилася в твої слова,
Мов дівчина блукає своїм рідним містом …
А ти їй в цьому лиш підіграєш,
І жестами повторюєш її найбільші чари,
Ти справжня. Ти нічого не вдаєш.
Помітив я. Ми зовсім інші стали …
Чи то зачарувала нас весна,
Чи то ці вулиці самі пишуть романи,
Чи просто так, коли тебе нема
І вулиці не ті, стоять чужі каштани.
Їм до цвітіння ще далеко навесні,
Вони ховаються в своєму сні,
А ми вриваємось і будимо коханням.
Весна. Весна. Забудьте про зітхання …