Гниле зображення потворно дивиться здаля,
Нема нічого грішного у його вчинках,
Понівечена мати і її дитя
Ридає шкутильгаючи по схилах.
А його погляд рине далі у простори,
Сухе вино замерзло кришталем
На білому обличчі і на шторі
Оздобленою королем.
Воно спостерігає і тремтячи й ніжно
Горне поглядом сліпе маля,
Чи то ще рано, а може пізно,
Заграє біля скронь молитва скрипаля.
Кидає погляд далі… ніяковіє,
Таке ж маля, таке ж сліпе й нещасне,
Але одне побачити зуміє,
А другого от – от свіча погасне.
І дивиться він крізь бетоні стіни,
Немов крізь пелену стікає тінь.
Побачити життя не всі зуміли,
Чекаючи розтрощених прозрінь.
(частина 1)
