Моя любов не зміряна ніким
Та і навіщо змірювати серце,
Коли без міри володієш ним
Бо ж віддане, немовби в щось уперте!
Знаєш сама, як ніжно я люблю
Дивитися в твої прекрасні очі.
Як я боюсь, коли сльоза жалю
Біжить щокою при безсонній ночі
Коли заслабне внученька мала,
Чи раптом в доньки щось не так збулося,
Як ти нервово змахуєш з чола
Посивіле, фарбоване волосся!
Життя твоє наповнене щодня
Турботами важкого виживання.
Пригнічує з екранів чортівня,
Де більше звіра, та нема кохання.
Вірші читаєш, звикла вже до них
Як і до всього душенька звикає…
Та я вже бачу: пісні струн дзвінких
Колись чутливе серце не торкають…
Стомилась ти… стомився також я…
Боротися з відчаєм та зневір’ям
Мабуть зміняю одяг солов’я
На більш скромніше – горобине пір’я…
Нащо співати? Відгуку нема…
Та і чи був? За рожевим туманом
Лише здавалось, що моя зима
Десь зачепила одяг за парканом
І там стоїть… та ні! – отут стоїть!
В розкриту душу дихає морозом
І вже не знаю як її зігріть…
Нехай вже так! Нехай тамує сльози!
Тебе шкода! Нічим не допоміг!
Лише слова… а окрім них – нічого!
Хоч і слова – не з дерева горіх!
Даються нам через серця від Бога!
29.01.2018
Слова даються нам через серця від Бога... Як гарно Ви написали! Щиро, від душі. Нехай Вас зігрівають не лише слова. Радості, добра і взаєморозуміння Вам та творчого натхнення!
