***

Моя  любов  не  зміряна  ніким
Та    і  навіщо    змірювати  серце,
Коли  без  міри  володієш  ним
   Бо  ж  віддане,  немовби  в  щось  уперте!
Знаєш  сама,  як  ніжно  я  люблю
Дивитися  в  твої  прекрасні  очі.
Як  я  боюсь,  коли  сльоза  жалю  
Біжить  щокою  при  безсонній    ночі
Коли  заслабне  внученька  мала,
Чи  раптом  в  доньки  щось  не  так  збулося,
Як    ти  нервово  змахуєш  з  чола
Посивіле,  фарбоване  волосся!
Життя  твоє  наповнене  щодня
Турботами  важкого  виживання.
Пригнічує  з  екранів  чортівня,
Де  більше  звіра,  та  нема  кохання.
Вірші  читаєш,  звикла  вже  до  них
Як  і  до  всього  душенька  звикає…
Та  я  вже  бачу:  пісні  струн  дзвінких
Колись  чутливе  серце  не  торкають…
Стомилась  ти…  стомився  також  я…
Боротися  з  відчаєм  та  зневір’ям
Мабуть  зміняю  одяг  солов’я
На  більш  скромніше  –  горобине  пір’я…
Нащо  співати?  Відгуку  нема…
Та  і  чи  був?    За    рожевим  туманом
Лише  здавалось,  що  моя  зима
Десь  зачепила  одяг  за  парканом
І  там  стоїть…  та  ні!  –  отут  стоїть!
В  розкриту  душу  дихає  морозом
І  вже  не  знаю  як  її  зігріть…
Нехай  вже  так!  Нехай  тамує  сльози!
Тебе  шкода!  Нічим  не  допоміг!
Лише  слова…  а  окрім  них  –  нічого!
Хоч  і  слова  –  не  з  дерева  горіх!
Даються  нам  через  серця  від  Бога!

29.01.2018

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2018
автор: dovgiy