Складала крила, зморена зима,
топився сніг від сліз її гарячих.
У цьому світі мабуть ти сама,
нема в нім щастя, ти його не бачиш...
Порожній світ, без найдорощих слів,
без погляду ласкавого, живого.
Просила щастя в зимових вітрів
і замерзала з холоду лихого.
Не гріють ніжні руки, як колись...
Ти одинока з своїми думками.
А щастя було, просто озирнись...
Веде зима, терновими стежками.
Важкі сніги і чорна заметіль...
Складала крила зморена зима
і виглядала щастя звідусіль...
У цьому світі мабуть ти сама.
Автор Лариса Мандзюк. м. Львів.