|
Любий мій, Вільяме! Ми не бачилися вже від Різдва. То десь було після смерті музи Беатріче. Вільяме, знаєш, а я вчора поховала свого кота. То так страшно, коли закривають котячі вічі. Ні, я не плакала, ти не подумай. Просто поклала його у картонну коробку. Довго, знаєш, до години стояла і читала ініціали його на надгробку.
Сьогодні в нас тепло. Весна. А в мене, ти ж знаєш, як завжди осінь. Я згадала, як ми з тобою перепили вина. А потім ходили алеєю . Босі.
Любий,Вільяме! Ми знайомі вже сотню років. Ще від коронації Генріха не згадаю якого. Нас ще мадам Маргарет запрошувала до столу і твоє перше слово. Ти сказав: «Je m'appelle William». Я тобі натомість: «Мужчина уйдите».
Я згадала, як у Флоренції ми , сиділи й курили міцні сигарети. І нам так хотілось до Парижу втекти. І малювати на вулицях перехожих портрети. А потім ми сиділи на краю моста. Пили чай з цинамоном й лимоном. І я тоді ще від циганки втекла. А ти мене (геть божевільний!) кинув у воду. Потім ми танцювали під джаз. І їли ,здається, спагеті й лазанью. Граф Роберт нас, під три чорти послав. І ще ми хотіли вступили в Болонью.
Та потім, я знаю ти поїхав. Я чула в тебе була чи то Варвара, чи то Лоліта. Ти одружився і потім робота, сім’я. А в мене недописані вірші, недопалки . Суцільна темрява без променів світла. Потім в тебе з’явилися діти, що роз’їхалися хто-куди, хтось до Руану(де спалили Жанну), а інші до Реймсу(де коронувався той телепень Карл, що потім в часі зник). В мене ж закінчилася кава з кофеїном. Прийшлося пити клятий цикорій і поливати зів’ялі квіти.
Любий мій, Вільяме, вічність – це все, що триває у часі. Та ми з тобою, милий, невічні і на світі тебе більше немає.
P.S. Любий,Вільяме! Цілую твої солодкі повіки, бо дуже вже скучила. Повертайся,милий, де б ти не був. Повертайся, любий. Повертайся навіть з того світу.
ID:
768749
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 30.12.2017 00:21:24
© дата внесення змiн: 30.12.2017 00:22:51
автор: Сюзанна Мотрук
Вкажіть причину вашої скарги
|
