Моє Життя - скупе на щастя,
таємниця нездоланна мною,
Душа не має спокою.
Але ж не тільки жіноча Душа вразлива,
чоловіча також.
Кожен прагне, щоб його покинули біль і смуток,
а натомість лише , щоб цінували,
та любов панувала у серці.
Тож слова - рідний мій, коханий, безцінний,
завжди чіпляють за живе.
Вони дають нам зрозуміти,
що саме ця людина найдорожча нам,
потрібна, єдина.
Навіть компліменти іноді бажані також,
від них стає тепло наче від обіймів,
чи полум'яного погляду,
в них чути стукіт серця,
радість і солодкий біль водночас.
Я також, як кожна з нас, чекаю ту свою
єдину людину, яка наповнить моє Життя
усім найкращим, без болю.
Не злякає моє почуття "полохливого метелика".
Хочу усвідомленої любові,
щоб пронести її ,
решту свого Життя.
