В казках завжди - високі гори
І темний ліс навколо них.
А ця – про сонячні простори,
Де жив вихрастий чарівник.
Цей чарівник відомий – Вітер.
Вночі в долині він дрімав,
А вранці плив із трав на віти,
Вітався чемно з усіма.
Ось квіточки торкнув пелюстку,
Листочок ніжно пригорнув,
Перетворився в дивний згусток,
Між гіллям в зелені пірнув.
То підстрибом побіг по луках,
Хотів метелика зловить.
І про важкі життєві муки
Забуде кожен у цю мить.
Потрапив Чарівник до річки,
Щоб воду трішки подражнить.
Цілунком ягідку порічки
Нагородив. Ой, бережись!
То вітер вже набрав розгону
Й верхівку дерева хитав,
Міняв незвичні полігони.
Ось перебрався на жита.
Отам уже він розгулявся:
Стрибав і падав акробат,
А потім в хмари десь подався:
- Чи бачили, як я стрибав?
А ті ж до нього посміхались:
- Звичайно ж, бачили. А як?
І житні хвилі затихали –
Господар - в хмарах, позаяк.
Почуло сонце ту розмову
Про дивного Чарівника:
- Ви повторіть цю казку знову –
Цікава й тепла ж бо яка!
Ганна Верес (Демиденко).
