прекрасні вчорашні ігри
сьогодні мене покинули
наодинці з душею моєю.
люди втрачають душевний вогонь,
і надія вивітрюється,
як тепло, через вікна та двері. –
це дуже проста біда, звичайна:
зустрічатиму знов – і прощатиму знову
кожен день – так от всі до останнього
дивні дні цього дивного літа,
що вони – перелітні птахи:
сторопілий стоятиму – й зарегочу,
й побіжу десь далеко. отак і бігатиму
в чорно-біло-німому фільмі моєму.
я бачив дівчину з очима, як вогонь
– аж довелося відвернутися.
вона лаялася, як матрос,
і проклинала всіх, що не дають їй жити.
а я вже знав, кого любитиму
ціле життя навіть понад життя;
я вдивлявся у неї старими сумними очима,
думав: отак, як вона зараз літає,
нехай і мої розум та безум згасають
заодно з невгамовним вогнем
та, як кажуть, миролюбно-спокійною вдачею:
може, ми іноді робимо зле,
а тоді, иншого разу, робимо добре;
а іноді з чогось дуже, дуже поганого
виходить щось дуже, дуже добре
цього тихого, тихого літа
сімнадцятого мого
за твором: ordinary bummer, iggy pop