Ти якось, запитала мене вранці,
За що я покохав тебе таку.
Чому не вибрав дівчину більш кращу.
Чи не бажаю, іноді другу.
А мені лиш, залишалося сміятись,
Бо вірно знав, що кращу не знайду.
Пробач, не знаю, що у відповідь сказати,
За що ж тебе я все таки люблю.
Можливо, за проникливе терпіння.
За добру посмішку, що завжди дає сил.
За недоспані, прекрасні наші ночі.
І ті слова, що так засіли в глибині.
Можливо, закохався в твоє тіло.
В ті вигини, спокусливо-п’янкі.
В м’які уста, що ніжно-солодові.
Та в дивний погляд, зіниць твоїх палких.
І якщо захочеш, знову ти спитати,
За що кохаю, чому це саме ти.
Я відповім, саме за те, що ти є справжня.
Саме за те, що є тільки в тобі.