Одурманені п’яним вином у полоні любові
Ми згораємо в полум’ї пристрасті і почуттів.
Заборонений плід відкусити і здатись без бою?
Та невже ця шалена любов – це прокляття і гріх?
Ти мене відпусти, бо долоні від страху холодні,
Серце б’ється тривожно, як птаха в кайданах твоїх,
Скільки ж можна ходити по краю вузькому безодні,
Між життям і любов’ю, крізь сльози гарячі і сміх?
Я дивлюсь в твої очі – у твій нерозгаданий всесвіт,
Так багато тепла, але відповідь я не знайду,
Цей фатальний збіг долі як дощ на холодній паперті,
Коли нашу любов віддавали людському суду.
П’єм цю чашу до дна, наче присмак тягучого глею.
Відпустити тебе чи лишитись в полоні думок?
Це дилема для двох, я ніколи не буду твоєю,
Та без тебе життя наче небо нічне без зірок.
Це так важко любити того, кого тобі забороняють любити 
