Твоя безглуздо прозора тінь, що уникає сонця,
Між гірських височінь
Встромляє руку, копирсається в серці.
Не чуєш пронизливого звуку
І далі вириваєш нерви.
На що тобі серце? Хіба ти не посол Венери?
Чи може Люцифера, якщо завдаєш болю?
Не скривдиш? Манери?
Всі демони брешуть, коли псують долю.
Жують і випльовують, а що далі?
А далі живи паралізована.
Один, два, три, тривожить мене це "випльовують".
Що ж вони тоді забирають?
Хоча, я знаю,
Знаю, звідки ця порожнеча!
Це вони організували втечу моїй душі,
А плоть залишили.
Щоб уночі жувати, жувати, а потім виплюнути
Мертве бездушне тіло.
Твоя безглуздо прозора тінь все ще крадеться слідом
Між засніжених гірських височінь,
До коріння просякнутих гнітом.
А я стою... Стоюрозгублена і п'ю
Дурман із твоїх очей, повних темряви,
Не підозрюючи, що лечу
У ту саму вічно потворну темряву.
