Біжу полем,
надію, віру та любов
відчуваю знов...
Цвітом Душу п'янить,
зве її у політ,
любо вітерцю купати
цю красу.
Квітоньки, як зіроньки,
кружляють у танку Вічності,
кличуть у невідомі далі.
Мій внутрішній світ,
так і рветься назовні,
йому бракує повітря, це як пити
домашнє молоко,
замість порошкового,
або дихати свіжим
повітрям після задухи,
звуки лагідні тішать вухо.
Такий природний простір,
навкруги такі запахи,
така краса, тут і маки,
і шавлія, ромашки - жовте, жовте поле
без меж, попри завірюхи в пилюці
у дороги.
Здається на весь Білий Світ
л'ється чарівних променів світло.
