З кождним днем мені здається, що я все більше і більше стаю схожа не на саму себе. Роздратованість, пригніченість і страх самодеградації. Коли розумієш, що людина з якою ти вирішила колись зв'язати життя виявилась свого часу, просто досить вдалим актором. Адже в що людина закохується спершу?
Я довго не могла здогадатись, у кожної людини свої гіпотези на цю тему. А на справді все до абсурду просто, ми закохуємося в щастя, нам здається що щаслива людина і нас може зробити таким.
Тепер і сама намагаюся побачити те щастя, справжнє, не фальшиве. Мій чоловік навчив мене бачити багато речей, егоїзм, цинічність і само пожертвування від якого я змучилася. Інколи просто хочеться щоб тебе вислухали, обійняли і сказали - я з тобою, не зважаючи ні на що. Без криків, істерик і лишнього стресу. Просто бути поруч підтримувати одне одного і залишатися людьми.
