На власні очі бачив, як старі
В сльозах від немочі питають копійчини,
А там, де хліб збирали трударі -
Гірким полином вкриті порожнини.
Де діти танцювали - там сміття,
Де спокій був - там бачу я облуду,
Не знають люди честі й каяття,
Дорослі чи малі без віри, без пуття,
Живуть, як вміють, підкорившись бруду.
Та я сміюся, сходячи до домовини -
Нехай все навкруги руїна та брехня,
І рік-у-рік брехливіша людина,
І день-у-день біднішає країна,
Та буде все "отлічно", знаю я.
Чому, питаєте, я се так знаю?
Бо інтернети правильні читаю.
І вірю не своїм очам,
А бозна-ким написаним словам.