Міркую, зітхаю,
як себе поведу,
коли тебе зустріну,
навіть і не знаю.
Чи піде кругом голова,
з весняного прориву.
П'янить медовий запах акації,
сум пішов у забуття.
Вона білим, дивним
мереживом укрила
і ніби з надією
до мене промовляє.
Вірить, що ще буду щасливою,
вороття болю нема,
бо Душа хоча й знесилена,
але вже умита життєвою зливою,
з надією дивиться у майбуття.
Любов набий своє тату,
бо без тебе жити не зможу.
Хочу, щоб Життя було,
як чиста ріка.
Печаль, щоб привела до радості життя,
прощання до нових зустрічей,
обіда до благодарності,
а мої страхи до Перемоги.
