|
МС – медична сестра (Ніоба)
Д – доктор (Асклепій)
В – Василь (Ісхій)
К – Кора, Кароліна (Короніда)
А - Аполлон
МС: - Проходьте, хворий! Вже звільнився доктор.
Д: - Добридень! Як ся маєте, Василь?
В: - Та нічогенько… вже берусь за силу:
у голові неначе повний штиль
і не таке вже божевільне око…
Д: - Ну ж, розкажіть мені, чи ненароком
не зрушив знову дах? Та чи наскоком
не кинулися на горище з милом
й шнуром, щоб повторити звісний фокус?
В: - Я докторе, виконую сумлінно
ваш припис кожен. І пігулки п’ю.
Та вчора уві сні я Кору юну
побачив: жах! Отруйную змію
вона вхопила посеред каміння
та просто ротом! Гада крів кармінна
лилася їй на шию. Те видіння
стривожило мене, марудить шлунок
ізнов дилькоче і тремтить коліно…
Д: - Скажіть, поважний, нащо вам здалася
заміжня? Чи жіноцтва не стає?
Уже ж вагітна Кора, і взаємин
навряд чи діждеш. А душевний щем
і пам'ять про минувшину баластом
за серце учепилися й захрясли,
лихі нічні жахіття родять рясно…
В: - Ні, всі нічні видіння, то - таємні
інструкції мені!
Д: - Облиште, Васю…
Ізнову нам прийдеться розпочати
сеанс гіпнозу. Ходьте у фотель!
От музика: сьогодні спів форелі
прослухаємо… і привиддя те
змандрує і уздрінуться дівчата
цицькаті ще й ж о паті - непочаті…
Дивіться просто в очі, і скавчати
не здумайте… От з вами канителі!
…Тепліють ноги, вам ледачкувато…
Д: - Розказуй, смертний: що тебе тривожить?
В: - О, Змієносцю! Мій земний уклін!
Мені біда велика: брати жінку
збирався у обжинки. Мараскін
вже пили ми на трапезному ложі
святкуючи заручини. Підхожу
одрину я прибудував і кожним
вечір'ям милування й посидінки
між нами відбувалися…
Д: - І що же?
В: - Феральная світань Сонцевороту
відданицю зманила до ріки:
приверзся у вві сні Алфей великий,
що тицяв прохолодні язики
між персями, між ноги і до роту…
Ще й лапи білокрилого екзота,
що надлетів ізвідкісь і в закоти
задер їй сорочину аж до лику,
греблися до незайманого гроту!
Моя правічка обудилась притьмом:
упріла, спаленіла! І бігцем
до річки подалася манівцями
в закотах, як була, ледь не гольцем.
От добіга Алфею. Старожитній
губою тепле плесо відкопилив:
собі бажає мнять дівоче тіло!
Оголена ступа, прикривши храмик,
змивати безсоромний сон, у хвилі.
Сердешна і не бачить, що потойбіч
у комишах принишкнув молодик
і крила розкида над нею дикий
страшенний крук. В обіймах у води
пірнає і хлюпочеться. Ніоба
завмерла край хмарини – жінка добра -
вже бачить, що біда. Що буде здобич
в мисливця рудокосого, велику
наругу пречуває, муки й скорби.
Я бачу! Бачу! Він уже крадеться!
Д: - Скоріше, сестро! Защебніть припін!
Він марить! На спирту білокопитник
мені подайте! Напад! Як хрипить…
В: - Безжальний! Всюди сієш ти безчестя!
Руда почваро! Зґвалтував, розбестив
ти безліч ніжних дів! І за переступ
не важить те твій батько ненаситний!
Їбак всесвітній!
Д: - На кушетку! Нестям!
В: - О, люба, подивись скоріше вгору!
Шугає білий крук… Біжи, біжи!
Мені немає сили… стережися
пустіть мене… тікай…
Д: - Укол. Зажим.
А: - Стривай, красуне! Не іди так скоро!
Я ж перейму однаково… Твій сором
забачив і сподобав я. У порость
верби пахкої підьмо! Не борися ж!
Однак мій меч мохнатицю розпоре…
В: - Дивись, вона борониться! Кохана!
К: - Пусти мене, паскудний ґвалтівник!
Від вуст моїх свої несвіжі ікла
відсторони! Наривник, гнойовик
мені огидні менше, аніж п'яна
твоя мармиза!
А: - Я ж тобі пошану
віддати хочу: мичку волосяну
штрихайлом прохромлю на цілий лікоть!
К: - А геть від мене, срамотник поганий!
…
МС: - О, докторе, що трапилося? Нащо
віддерли підголівника? Кого
ним бити замірялись? Пантопону
чи не втяли із хворим ви? Кругом
розруй… он наш скелет учбовий кращий, -
розтрощений, мов викопаний пращур…
Покинутий Василь напризволяще:
система у руці стирчить… Флегмону
він так заробить скоро!
Д: - Сіромашна!
Дивись туди! Зловісна тінь грифона
на дівчину впадає! Той, рудий,
що в ластовинні вид, своє х у ї ло
вже відстовбурчив! Так і жди біди…
МС: - Із нами хресна сила! То - ворона!
Помийниця звичайна… Бог боронить
од божевілля нас, Ви нездорові!
Мабуть, що тямку тут перетрудили…
Сідайте доктор, ось, ковтнімо брому…
…
...А й справді, чом же та ворона – біла?
І дівка - гола? Божевільня тут,
то це ж не означає, що забути
про сором можна… Лишенько! У жмут
забравши коси, кнур розгарячілий
волочить дівки багатюще тіло
у зарості! Ой, пробі! Наче віла,
на березі - безпомічна, й змигнути
не встигла, як її уже уміло…
А: - Гей, друже круку! А повій крилами
перед лицем красуні, бо пристав
її бороти… Щоб зробити справу,
чаклунський знадобиться нам угав.
Знесилена, зчарована, вже краму
свого не захищатимеш і клямру
я солодко зриватиму... орати
та проливатись сіменем гіркавим -
тобі у лоно. Тричі покарати
сьогодні хочу я за непокору.
Ставай же на коліна! Увігнись!
Я все бажаю бачити… В'юниська
кіс нагорну на руку. Де ж комиз?
Ти вже не вередуєш, юна Коро?
Затям же на віки: огненний норов
жіночий пригодиться там, де ковдра,
а більш – ніде! Мій згляд однині виськать
послужливо ти будеш і на одрі
годитимеш. Іще урозуміти
ти мусиш жінко: появилась в світ
ти лиш затим, щоби дітей родити
мені! Я твій сьогодні вирву цвіт,
і понесеш од мене. Син відмітний
родитись має: буде знаменитий
і до богів безсмертних долучитись
даровано йому. Отож глядіти
ти черевину маєш. Дай звогчити
твою долину. Уперед двигайся,
най надвисають перса над піском:
візьму, як лев – левицю. Осорому
неспішно я ломитиму, крюком
терзатиму скривавлену окрасу
твого дівоцтва, щоби налилася
шипшина проста - хіттю й на заласну
перетворилась трандафіль нескромну.
Розкрий щілину – надлітає яструб!
…
МС: - Та що зі мною? При вікні заклякла,
не зрушити, ні зойкнути… Дівча
беззахисне, збиткуючись, розчахнуть
і розправічать просто на очах…
Дивлюся, наче бачені спектаклі,
гіперборейсткі марення, міраклі,
як гаспид рудошерстого набряклий
дівочу честь поротиме на лахми…
Кричати, бігти, одірвати скраклю!
…
А: - Гей, друже вірний, ходь на допомогу!
Ніяк зашиту не почну… Немов
Антеротом безщадним, що любові
тюремник перший, кладено заков:
що піднапру, щоб втрапити в залогу
пліва й прогнеться…. проштрикнуть незмога, -
цупка, як шкіра лева. Перший погар
я жалую тобі: упийся кров’ю
незайманості, вирви твірний стогін!
Хай дзюб твердий ввійде у плоть дівочу!
Покрий її, - одкрий коловорот!
Осяй крилом рожевий чистий отвір!
- Кров! – хрипко грає ворон, - Чесна кров!
МС: - Чому мої не повилазять очі?
Крилатий монстр, жахлива потороча,
танцюючи, в крові невинній мочить
своє довбало й кігті. Пурпурові
йому вони зробилися. Ох, дочко!
Ластатий же заглибся в дівчину,
неначе в борозну скажений кінь:
ганя неоковирную х у ї н у…
Ой лишенько! Космічний макогін
із кожним рухом більшає. Мусліни
ніжніші ледь початої в а гіни
того погону не знесуть, - загине
вона під диком! Лячну валуїну
не проковтнувши, щезне безневинно…
***
Усотує пісок руду… Зіпсута
ницьма лежить, як зламаний цвіток…
Віддалі – ворон. Не зрушати ока
звелів йому хазяїн: боклажок
з хазяйським сім'ям, де коштовна гута
густітиме, під пострахом покути
оберігати від захожих трутнів,
щоб з них ніхто ї б ливую головку
не пхав та щоб малахвієм труснути
на крам його любовний не обсміливсь.
На рівні підвелася ледве-ледь
розтерзана, неначе з-під ведмедя,
покаляна… Прикривши свій перед
подибала в батьківський дім - неціла.
І батькові, і матці, престарілим,
понесла вість, що наглумився сильник
над їхнім скарбом. На близький белебень
вмостився білий птах - на варту пильну.
***
МС: - Прокиньтеся, Василю! Вже доходять
у крапельниці ліки. Тисніть тут.
Ви, докторе, також вставайте хутко
під кабінетом – черга… Інститут
студентів знов наслав.. Напередодні
їх взяти на обхід, - якусь методу
ви дослідити обіцяли. Годі ж
на мене витріщатися, забудько!
Д: - Василю, чуєш?
В: - Що, мій пан-добродій?
Д: - Оце от… зараз… що то за прояви?
В: - Ви, докторе, дивак, скажу я Вам!
Минулий раз приносив криптограму,
то почитати не хотіли… Хам
всесвітній, розбишака, завше п'яний,
запліднив наречену. Чахне, в'яне,
не хоче живоття моя кохана,
не розмовляє, дивиться нестямно:
усе чекає того вовцюгана!
Вагітна… Черевина, як барило
і наче дві примітно голови.
Як придивитись добре, страховину
побачити можливо: вочевидь
що носить в животі дівчина мила
гадюччя… в'ється, кублиться і двигне
утробу їй заживок недостиглий…
А ще вона казала, що єхидни
із лона їй вилазило корчило…
Д: - Я щось, Василю, не прийду до тями…
Укоїлось злодійство це коли?
В: - Та от…, як Кронос під стару оливу
сестру привів і, в ній спознавши глиб,
створив часи і простори розпрямив,
то сім чи вісім тисяч, як роками
вимірювати час. Коротше – днями…
Д: - Послухай, Васю, як же те можливо?
А на якому місяці мадама?
В: - Кажу ж: родити хоче зо дню на день!
Д: - Не знаю, чим зарадити тобі…
А чи приходить батько?
В: - Та побіжно
разів зо два зайшов – жорстокий біль
страждальницю мордує, як нападник
її торкнеться: борсається чадо
судомиться, звивається, мов гади
з Медузиної гирі там нічліжню
собі улаштували. Годі аду
страшнішого шукати.
Д: - То чого ж би
тобі бажати можна, не утну?
В: - Та от… якби ви вмовили красуню
за мене заміж…
Д: - Вгурний ти! Ану ж
той, що її запліднив, знавісніє
і помсти зажадає, веремію
учинить, смерть обом вам заподіє?
Дражнити вепра, чи воно ж не умність?
В: - Мені без Кори в світі жити ніяк!
Простерлося суцільним суїцидом
з того порання суєтне життя:
потьмаривсь розсуд, п е ніс, як утятий,
ставати й не згадає… До пиття
вдаюся все частіше… Вочевидьки
її за себе не візьме покидьок.
взялися би Ви, докторе, розвідать
чи не піде за мене? Будьте братом!
Я Кору піддурю і на бесіду
сама вона прибуде, просто взавтра.
Д: - Тобі за брата бути? Гм… ніштяк…
Іди додому, та дивись ніяких
театрів не влаштовуй. Позаяк
зґвалтованій візит до психіатра
навряд зашкодить…
…
Пане оператор!
Стомився, зачиняйте обтюратор!
МС: - Що коїться у нас: отой галайко
чар напустив, улаштував театра!
© Copyright: Катерина Стрельникова, 2010
Свидетельство о публикации №110071307112
ID:
734390
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 21.05.2017 13:07:43
© дата внесення змiн: 21.05.2017 13:07:43
автор: Еkатерина
Вкажіть причину вашої скарги
|
