Мої звивини мозку горять синім полум'ям
Моя сонна артерія пульсує в твою честь
Нейрони мої ненавидять тебе так гостро
як матір ненавидить вбивцю свого сина
Двадцять один грам моєї святості за грудиною
щиро вірило тобі,тепер,суко, вірить наполовину
тепер вірить,суко,не щиро
лише каже мій двадцять один грам,що вірить,аби від'єбались люди-фальшиві.
тепер вже не вірить якось гордо,і сміливо кричить про це
а-ну
тихо
чуєш,суко,тихо
згадай як ті люди звуться?
лицемірами?
ні,лицеміри-це такі як ти,суко.
такі як я-розчаровані дебіли.
бо лише дебіли такі беззахисно-щирі
лице дебіли такі по-моторошному сміливі
мій двадцять один грам покидає тіло
аби не здуріти і не викликати сумніви лікарів.. я
двадцять один грам свій
проміняв
на грам
ні,я не наркоман
я письменник
я прозаїк
хоча,я навіть ним ще не став
я доб'юсь вершин і випущу свою збірку
прийду до тебе душевно-оголеним
заплачу гірко
кину на стіл свою книгу,назву ту книгу:
"Тій сучці,яка навчила бути сміливим"
ти зрозумієш,що книга в твою честь
ти зрозумієш,ти в мить збагнеш
що я є кращим
ніж казала ти
що я є вищим
ніж усі твої внутрішні чорти
я є справжнім -
це мій найтяжчий гріх
ти є ***
але завдяки тобі
я зміг
і дедалі рідше,дедалі рідше
мої звивини мозку....
не важливо вже.
тільки пам'ятай-лицеміри,такі як ти
такі як я-розчаровані дебіли.
