Здається мені, що я не живу,
Що вся боротьба позаду...
Лишилося тільки упасти в траву,
Виходити на паради.
Хоч скільки невинних лягло у степу,
Літаючі зорі – могили.
Перерахую їх усліпу,
Вони тут сліди лишили.
А вітер і далі реве у трубі,
Немов реактивні «гради»,
Доле, спасибі - спасибі тобі,
Миру для всіх заради.
Йдуть побратими до мене в сон,
Та не зовуть з собою
І, як один, всі в унісон,
Кажуть іти до бою.
Певно така доля моя,
Меч у руках тримати,
Ворог повзе, наче змія,
Рветься прийти до хати.
Кожні дороги, кожні путі
Маємо боронити...
Ми також грішні, ми не святі,
Але нам в себе жити.
А друзям отим у небесах,
Що вберегли небогу,
Дяку пошлемо в небо не раз -
Зараз, молімось Богу!
