Ти був ошелешений привидом осені,
Та чув про нього раніше.
Ти був подивований словом зрошеним,
Що я прошептала у лісі.
Ну, що ж ти хотів відвертостей -
Дививсь на оголене гілля?!
У мене так мало вічностей,
І я не знайшла приворотного зілля.
Сказала усе на одному подиху...
Та, що там казати, коротке: "люблю"!
Дивилася осінь, і ти з таким подивом,
Що серце моє потонуло в жалю.
Ти видихнув важко, а я обімліла -
Нахмурилось небо туманним чолом.
Так дико, так палко хотіла,
Щоб розум накрило солодким вином.
І в цій непритомній свідомості,
Де час зупиняє плин,
Проймає напругою блискавки
Твій доторк до вуст жаркий.
Мовчить спантеличена осінь.
Дерева огорнуті сном.
У тихому безголоссі
Ми ділимось своїм теплом.
