Ти ціле життя усміхався широко до всіх навкруги. Інакшим хотів бути завжди. З Богом у шахмати грав, хоча правил не знав. Переконував, що жити кайфово і не варто думати про завтра — це ж за тисячу років. Дав зрозуміти, велике щастя — зустрічати новий день. Навчив ходити місцями щасливих людей, не маючи нічого мати все. І навіть якщо буде так погано, що схочеться стати мухою і втікнути десь… Надія, яку ми безнадійно шукаємо. Запевняв: треба втікати, бо скоро війна. Шукати місце, де вар’ятів нема. Сука, сука-війна…
Наше життя — то мінне поле… танго без правил і до кінця. А люди як кораблі… Знаєш, час утікає, як вода. Чуєш біль… Дуже болить, хоча й ненароком. Так боляче гупають двері. Що тріскають навіть стіни… Все життя по хвилинах, як віршами по стінах, написане. А залишився тільки цей альбом… Той прикрий світ чомусь такий дурний…
Часом так є, що хочеш заграти соло. На даху сісти на комин, вдихати дим, що виходить. Закрити очі, скакати у хмари білої ночі. Бо на даху добре. Десь там, де закінчується життя… Двоє гарних крил — і вже ніц не треба. І ніби разом, а такі одинокі. Танцюємо танець пінгвіна, страшно веселий. Дружба — це тоді, коли сльози у мужчини. Дружба — це тоді, коли мужчини до кінця. До смерті і довше. Дякую, Друже!
