Сміюся з того, що ти в мене є,
Зневірою в любові утішаюсь.
Та серце, ніби кінь, копитом б’є,
І журно якось, і душею маюсь.
То в чому ж річ? Неспокій, а чи крик
Душі в полоні справжнього кохання,
Чи совісті невтомний в правді клик
Мою пиху кидає на заклання?
Та певно так – її природний дар
Наївність, вірність у душі шукати,
Без надоїдливих та безпричинних чвар
Так просто ні за що тебе кохати.
Радію з того, що ти в мене є,
Що вже зневірою в любові не втішаюсь.
Здається, що давно люблю тебе,
І з тим, ким був, назавжди я прощаюсь.
