Замітає не снігом - розлукою...
Замерзають не ноги - душа.
І на призьбі, над тою розрухою,
Сидить жінка, самотня, стара.
Ні дерев не лишилось, ні хати -
А лишилися сльози гіркі.
Хто що може примарі сказати,
Хто поверне назад оті дні?!
Вже не має його... Вже не буде...
Ніби вчора ще був у дворі...
Цілував ці натруджені руки,
А сьогодні гниє у землі.
Ще учора була ти красива,
Ще учора була не сама...
А сьогодні ти вже не щаслива
Та посивіла руса коса.
І хто винен?! Господь, може, люди?! -
Стук гармати та злісна війна!
Замерзають натруджені руки,
Замерзає самотня душа...
