Щастя – коли немає нещастя.
Народна мудрість
У різдвяний довгожданий вечір
(вже на покуті поставили кутю)
завітав у новомоднім френчі
наш сусід на прізвисько «Утюг».
– Драстуйтє. Ну, как ви здесь живьотє?
Шо там обещаєт мер? О, єс!
Налівай, хазяюшка, кампоту –
малость пріполощім «Мерседес»...
У голоднім повоєннім році
(не вдалося стерти забуттю)
по вечірній мерзлій поволоці
я носив хрещеному кутю.
Він стрічав щасливий біля печі,
що світила жерлом у вікно.
Був святим для нього той святвечір,
бо дітей у нього не було.
Всі померли в лютім тридцять третім...
Він живим лишився, бо «сидів»...
І не раз дивився в очі смерті
за десяток житніх колосків.
Ще б сидів у тій «казенній хаті» –
виручили кляті вороги:
під Берліном вже у сорок п’ятім
він лишився правої ноги.
– Добрий вечір! Як живете, татку?
Він сміявся у вечірній млі.
– Не меди, та краще, ніж у танку!.. –
на новій пострибував гилі. *
– Ловка, правда ж, ловка? І легенька.
От би ще жовтенький обідець.
А на низ би гуму, щоб товстеньку.
А сюди – фабричний ремінець...
Важко і мовчати, і кричати...
Танк і дядько. «Мерседес». «Утюг»...
Пироги й узвар давала мати
для годиться.
Та сусід забув...
Ще й тепер гойдається на чатах
сивий сонях – виклик забуттю...
Будемо онуків зустрічати.
Разом куштуватимем кутю.
___________
* - гила – саморобний протез.
Утюжать ще мерсами нашу землю зальотні, а іноді й свої любителі острых ощущэний біля чужого стола, забуваючи, хто цю землю відвоював і хто ще й сьогодні віддає життя за неї і за право мирно святкувати кутю.
Ще й тепер гойдається на чатах
сивий сонях – виклик забуттю... Дуже правильно підмічено: те, через що пройшов наш народ, забуттю не підлягає. З Різдвом Вас, Олександре!
З Різдвом Христовим! 
